Турецькі яничари, XVII століття

Слово Яничари, а точніше — емі-чері, у перекладі з турецького — означає нове військо. Власне ця назва вживається у 2 значеннях — звичайному (яничарська пихота) і розширеного (всі постійні війська Османів). Річ у тім, що лорда султана Урхана зі створення бурштинів було спрямовано на створення постійних воїнів взагалі, крім пехоти, були створені й підрозділи конниці, що називаються Копакулу, Чуваші та Суляхдари. Також словом янчари нерідко позначали і всіх слуг Палаца султана.
Бурштинова піхота була створена в першій третини XIV століття серед 66 Од, а до кінця правління Магомета ІІ (1470-і роки) їх було вже 200 Од. Згодом кілька од було розформовано. Щодо кількості янів, то вона, мабуть, ніколи не перевищувала 50 тисяч, а зазвичай коливалася в межах 18-35 тисяч. Треба також зауважити, що й серед бурштинів було деяка кількість кінських у складі як мінімум 4 Од (30-й "Грузчики", 65-й "Ловчі"/по-турецьки — Секбан/ та ін.) загальною кількістю до 3000 вершників.
Крім Османської Туреччини, воїнські підрозділи, що носили назву Бурштинові, були створені в Алжирі (кінець XVI століття), Польщі (кінець XVII століття), Великої князівства Літовський (1690-е), thedelless (початок XVIII століття), а також можливі в Австрії та Баварії (кінець XVII — початок XVIII століття). Якісь "турецькі" частини були й у ряду італійських держав.

 Головною зброєю бурштину була важка товста сабля із середньою кривиною клинка. Однак уже до середини XVI століття арсенал холодної зброї надзвичайно розширився. Стрілкова зброя складалася з лука, арбалета або аркебузи. Арбалетами вже від 1411 року була обладнана 82 одазенберкчі. Використовували яночари та іншу ручну зброю — спис і алебарди. Доспехів не носили, а ось легкі щити застосовували.

Країна-виробник товару — Україна
Країна реєстрації бренда — Україна